Недержавне пенсійне забезпечення (НПЗ) в усьому світі давно вже стало важливою складовою компенсаційного пакета, що надається найманим працівникам поряд із іншими видами винагороди (преміями, пільговим та безплатним лікуванням, навчанням, відпочинком, житлом тощо). Недержавні пенсії є додатковим видом соціальних гарантій трудящих у більшості розвинених країн, тому питаннями організації і регулювання НПЗ на підприємствах, в організаціях, установах і галузях опікуються не тільки роботодавці, а головним чином - профспілки.

Основу "третього рівня" реформованої пенсійної системи мають складати виробничі пенсійні програми, що запроваджуються роботодавцями для найманих працівників. У зв’язку з цим профспілки як виразники інтересів цих працівників вважали за необхідне відігравати відповідну роль у недержавному пенсійному забезпеченні. Виходячи із соціальної спрямованості НПЗ та беручи до уваги позитивний світовий досвід. Федерація профспілок України з самого початку законотворчого процесу брала в ньому активну участь.

Попередній варіант закону з такою назвою (від 04.09.2000) так і не набрав потрібної для прийняття кількості голосів під час голосування у Верховній Раді України на початку 2002 року. Тому вже на початку червня 2002 року на розгляд робочої групи Федерації профспілок України, очолюваної першим заступником Голови ФПУ Г.Осовим, надійшов новий законопроект, розроблений у Міністерстві праці та соціальної політики України і представлений тодішнім заступником державного секретаря В.Матвійчуком. На думку профспілок, урядовці та інші розробники цього Закону, врахувавши негативний досвід, мали б запропонувати і концептуально новий законопроект. Проте, незважаючи на такі небезпідставні очікування, поданий Кабінетом Міністрів України законопроект "Про недержавне пенсійне забезпечення" виявився лише дещо модернізованим варіантом свого попередника. Разом з тим профспілки в принципі підтримали ідею запровадження недержавного пенсійного забезпечення. Водночас ФПУ вважала і вважає, що тільки за умови дотримання балансу інтересів найманих працівників (учасників) і роботодавців (основних платників майбутніх фондів), можливе створення і ефективне функціонування ІІовномасиггабної (за кількістю учасників) системи недержавного пенсійного забезпечення. В іншому разі прийняття такого законопроекту було б вигідним лише окремим категоріям громадян з великими доходами та особам, що переслідують вузькокорпоративні інтереси, а більшість працівників так і не отримає гідного пенсійного забезпечення. На переконання членів робочої групи ФПУ (Г. Голеусова, В. Максимчук, О.Ткач), законопроект потребував серйозного доопрацювання в питаннях, що стосуються організації і функціонування за участі профспілок корпоративних і професійних пенсійних систем шляхом реалізації механізмів колективного договору, пенсійних схем, критеріїв розрахунку пенсійних внесків і призначення недержавних пенсій, створення ефективної системи гарантій НПЗ. До роботи були залучені керівники діючих недержавних пенсійних фондів Л.Миронова (НПФ "Україна"), Г.Зубар (НПФ "Укоопспілка") та інші спеціалісти. В загальній кількості зауважень, поданих до законопроекту, близько 90% пропозицій було від робочої групи ФПУ, решта - від інших міністерств та відомств. На жаль, більшість принципових зауважень з боку профспілок було проігноровано або відкинуто за стандартною мотивацією на кшталт: не враховано, оскільки суперечить концепції законопроекту. Хоча, як відомо, концепцією може вважатись законопроект, прийнятий Верховною Радою України у першому читанні.

Федерація профспілок України висловила свою стурбованість з приводу постійного зволікання з прийняттям Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення" та ігнорування більшості пропозицій, поданих до урядового законопроекту робочою групою ФПУ з питань реформування пенсійного забезпечення. Перший заступник Голови Федерації Г. Осовий на засіданні урядового комітету соціального, науково-технічного та гуманітарного розвитку 19 вересня 2002 року виклав застереження профспілок та їх незгоду щодо більшості положень саме цього законопроекту. Це змусило тодішнього віце-прем’єра В.Семиноженка провести спеціальне засідання з питань недержавного пенсійного забезпечення та надати роз’яснення в "Урядовому кур’єрі". На Міжнародній конференції з питань пенсійної реформи в Україні у грудні 2002 року позиція ФПУ щодо недержавного пенсійного забезпечення була принципово викладена Г. Осовим. Було зазначено, що поданий законопроект не відповідає інтересам усіх зацікавлених сторін соціального партнерства, а тому потребує серйозного доопрацювання. Аналіз світового досвіду пенсійного реформування, викладений на конференції у доповідях зарубіжних фахівців, вказує на необхідність дотримання принципів соціального партнерства як передумови створення надійних і ефективних пенсійних систем. Отже, позиція ФПУ базувалася не стільки на власних припущеннях та амбіціях, як це намагались подати деякі опоненти, а, головним чином, на критичному осмисленні та узагальненні досвіду інших країн.

Незважаючи на те, що висунуті профспілками вимоги викликали впродовж 2002 року негативну первинну реакцію з боку розробників законопроекту, ФПУ прагнула до конструктивної співпраці з авторами законопроекту і народними депутатами. У поєднанні з принциповою позицією профспілок це було одним із чинників того, що одночасно з прийняттям законопроекту у першому читанні 16 січня 2003 року Верховна Рада України проголосувала постанову № 446-ІV. Нею було рекомендовано Комітету Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності доопрацювати норми законопроекту №2064-1 від 27.09.02, які, зокрема, визначають роль професійних спілок у процесі створення та діяльності корпоративних та професійних пенсійних фондів, а також права і обов’язки вкладників та учасників пенсійних фондів, виходячи із доповнень до пенсійних схем, що передбачають можливість віднесення питань урегулювання відповідних відносин до колективних договорів та індивідуальних трудових договорів працівників.

У ході підготовки законопроекту до розгляду у другому читанні (січень-червень 2003 року) до Комітету Верховної Ради з питань фінансів та банківської діяльності Головою ФПУ, народним депутатом України О.Стояном було подано 58 зауважень і пропозицій, які стосувалися більшості статей.

Сутність цих поправок зводилася до таких принципових моментів:

надання профспілковим організаціям повноважень, які сприятимуть посиленню їх ролі в ході заснування і діяльності професійних недержавних пенсійних фондів спільно з роботодавцями;

обов’язкове закріплення в колективних договорах і галузевих угодах умов недержавного пенсійного забезпечення, запровадження виробничих пенсійних програм та створення пенсійних комісій на підприємствах;

створення умов, що стимулюють роботодавців та найманих працівників до участі у пенсійних схемах (ефективна кадрова, інвестиційна та податкова політика з дотриманням соціальних гарантій та прав);

забезпечення надійного захисту і гарантій прав вкладників та учасників у випадку несумлінного виконання фінансовими установами своїх зобов’язань (гарантії доходності і повернення накопичень).

Позиція ФПУ була викладена у засобах масової інформації (журнали "Профспілки України", "Финансовые услуги", телепрограма УТ-2 "Пенсійна реформа: крок за кроком") та на круглих столах, конференціях, тренінгах, які організовувалися за сприяння міжнародних та неурядових організацій у січні-червні 2003 року. Частина пропозицій знайшла своє відображення у статтях законопроекту в ході його доопрацювання на друге читання. Редакційно враховано зауваження, які стосуються принципових питань заснування профспілками професійних недержавних пенсійних фондів, регулювання умов недержавного пенсійного забезпечення через систему колективних договорів, встановлення диференційованих розмірів пенсійних відрахувань роботодавців залежно від віку та стажу працівників. Це дало підстави народному депутату України, Голові ФПУ О.Стояну відкликати ряд раніше поданих зауважень і пропозицій та підтримати законопроект у ході остаточного голосування 9 липня 2003 року:

На виконаними Закону Кабінетом Міністрів України має бути розроблено та прийнято, а також подано на розгляд Верховної Ради України значну кількість нормативно-правових актів. Держава має встановити чітку систему гарантій дохідності і повернення накопичень для вкладників і учасників з боку фінансових установ. Сам Закон потребує детального вивчення та відповідних коментарів з боку фахівців, оскільки навіть його обсяг перевищує десятки сторінок. Отже, попереду велика нормотворча, організаційна та інформаційно-роз’яснювальна робота.

Профспілкові організації не можуть залишатись пасивними спостерігачами у розв’язанні проблем, які виникатимуть при запровадженні системи недержавного пенсійного забезпечення. Важливо спільно з соціальними партнерами розробити комплекс організаційно-правових та економічних заходів, що стимулюватимуть роботодавців, місцеві органи влади та бюджетні установи до заснування корпоративних і професійних пенсійних систем на підприємствах, у галузях, регіонах. Слід реалізувати можливості участі профспілок у роботі пенсійних комісій та розробці пенсійних програм спільно з роботодавцями. Тим більше, що це передбачено Законами України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" та "Про колективні договори (угоди)". Досвід заснування і функціонування корпоративних і професійних пенсійних систем в Україні, на

жаль, відсутній, що може призвести до їх неефективної роботи. Для запобігання цьому розпочато створення системи підготовки кадрів для організації недержавного пенсійного забезпечення на підприємствах. Заснування Центру розвитку недержавного пенсійного забезпечення при Міжнародному інституті бізнесу (м. Київ) є першим кроком у навчально-методичному забезпеченні цієї діяльності, в якій важливу роль відіграватимуть профспілки.