12.12.22

Невизначеність як середовище для створення смислів і цінностей

Главная/Новости и анонсы МИБ/Невизначеність як середовище для створення смислів і цінностей

 

Невизначеність – це поняття, яке хвилювало уми мислителів, вчених, підприємців і, нарешті, простих людей протягом тривалого періоду людської цивілізації. У найбільш поширеному розумінні невизначеність трактують як альтернативу визначеності, тобто повному детермінізму (передбачуваності).

 

З часів давньогрецької філософії ставлення до невизначеності було радикальним, тобто унеможливлювався її детермінізм. «Щодо мене, усе, що я знаю, – це те, що я нічого не знаю». Так висловився Сократ, і його авторитет в ті часи був незаперечним. Іноді ставлення до невизначеності виражали більш художньо. Зокрема, за словами Вольтера, «невизначеність – це незручна позиція. Але визначеність абсурдна».

У давнину люди стикалися з невизначеністю майбутнього і пов'язаними з ним ризиками. Водночас нічого раціонального протиставити невизначеності не змогли, тому спиралися на оракулів, віщунів, шаманів та інших ворожбитів.

fizika

 

Набагато пізніше людство відкрило закон фізики, довівши, що в основі матерії, тобто того, із чого складається все матеріальне в цьому світі, лежить невизначеність. Цей закон отримав назву «принцип невизначеності», і вперше його сформулював видатний німецький фізик Вернер Гайзенберг. Принцип невизначеності постулює: неможливо з однаковою точністю визначити і положення, й імпульс мікрочастинки. Межі, встановлені цим принципом, неможливо подолати шляхом вдосконалення засобів вимірювання. Співвідношення невизначеності вважають фундаментальним положенням квантової механіки, згідно з яким кожен об'єкт у Всесвіті поводиться і як частинка, і як хвиля.

 


 

Відкладаючи вбік матеріальну інтерпретацію світу, стверджуємо, що якась абсолютна сила з самого початку створювала світ невизначеним. Тобто невизначеність – це іманентна властивість усіх речей.

Події останнього часу, а особливо цього року, коли у повномасштабному форматі триває війна росії проти України, змусили людей усвідомити, що невизначеність може бути загрозливою. Існує поняття радикальної невизначеності, тобто такої, яка може зруйнувати загальний світовий порядок. Насправді це змушує задуматися, чи був цей світовий порядок досконалим. Розуміємо, що у світі немає нічого ідеального, тож цей квантовий стрибок приведе людство до нового стану. Цей новий стан теж матиме властивість невизначеності, але водночас викорінить фактори, які загрожували існуванню людства. Щоправда, можуть з'явитися нові...

 

war1

 

Війна росії проти України стала загрозливим виявом невизначеності панівного світового порядку для всього людства. Вона зруйнувала, як досі вважали, «міцні основи цього світоустрою». Але ми повинні бачити в цьому і позитивну сторону. Війна посилила «градус невизначеності» в самій Україні та в усьому її оточенні. І це дало можливість зрозуміти, наскільки крихким був світовий порядок, і водночас які нові можливості відкриваються для України зокрема і для людства в цілому.

 

 

За словами українського філософа Сергія Дацюка1, «стан невизначеності – це те, що дає нам війна. Уміння легко звільнитися від усіх визначень. Як інакше ми могли змусити нас переглянути економічні відносини, деякі речі плану мислення, мовні відносини?! Це надзвичайно важко, і ніхто цього не допустив, і війна дає вам цей шанс...»

 


 

Надалі дамо загальний опис процесу ухвалення рішень в умовах невизначеності.

Від початку ми припускаємо, що метою осмисленої людської діяльності є ухвалення обґрунтованого рішення, а потім його виконання. Але для того, щоб зрозуміти процес ухвалення рішень, потрібно уявити загальну картину. На малюнку показані компоненти системи. Ми коротко опишемо ці компоненти й спробуємо пов'язати їх. Надалі кожну частину системи розглядатимемо окремо. Відразу підкреслимо, що окремо розглянути ці складники дуже складно, оскільки вони діалектично пов'язані. Тому при описі кожного з них ми звертатимемося до інших складників.

nevyznachenist

Як видно з малюнка, в основі системи ухвалення рішень лежить визнання «невизначеності» фундаментом усієї системи. Невизначеність визнають іманентним станом природи і світу. І перш ніж почати розуміти, як керувати своєю поведінкою в умовах невизначеності, слід зрозуміти, що таке невизначеність.

Передусім відзначмо, що невизначеність має дві обмежувальні межі. Перший граничний випадок характеризується станом повної визначеності, або детермінованості. Це нецікаво з погляду ухвалення рішень, оскільки альтернативи вибору немає. Протилежний випадок можна схарактеризувати як стан абсолютної невизначеності. Щодо цього доцільно використовувати термін «хаос» і відповідно його формалізувати. Теорія хаосу серйозно розвинена, але ніхто не розглядав її з позицій маргінального випадку невизначеності.

Невизначеність має три джерела походження. По-перше, ми відчуваємо невизначеність, коли опиняємося в оточенні нестабільного, постійно мінливого фізичного середовища. Таку невизначеність називають алеаторною (Aleatory Uncertainty), і вона відображає стохастичну природу світу. Другим виявом невизначеності є відсутність у нас знань або розуміння подій і явищ. Така невизначеність називається епістемічною (Epistemic Uncertainty), і вона вторинна щодо фізичної невизначеності. Є ще одне значуще джерело невизначеності, яке я називаю семантичною невизначеністю (Semantic Uncertainty). Насправді люди постійно відчувають негативні прояви неоднозначного трактування і розуміння окремих понять і термінів. Невизначеність тлумачення окремих слів створює невизначеність у розумінні тексту. Часто це призводить до непорозуміння в передачі смислів і, як наслідок, до помилкового вибору.

 

***

 

Переходячи до другого складника системи «мислення», відразу виявляємо неоднозначність трактування цього поняття. Починаючи з Арістотеля, в основі інтерпретації процесу мислення ми знаходимо принцип світогляду. Згідно з цим принципом, сприйняття реального світу було однозначним і кінцевим. Розуміння невизначеності прийшло пізніше. На думку Рене Декарта, слід сумніватися у всьому, крім власного існування. І тут виникає необхідність переосмислити традиційний спосіб мислення.

myslennya

 

Свого часу засновник аксіоматичної теорії ймовірностей Андрій Колмогоров говорив: «У нас є хоча б одна дуже серйозна перевага – ми володіємо імовірнісним мисленням».2 Імовірнісне мислення – проміжна ланка між дедуктивною логікою та інтуїцією. Центральне місце в імовірнісному мисленні посідає припущення: людина припускає, що станеться якась подія, але людина не зовсім упевнена в цьому. Людина повинна оцінити шанси на те, що ця подія відбудеться. Виходячи з цієї оцінки, вона має ухвалити конкретне рішення, наприклад, зробити ставку на певного коня в перегонах.

 

Але це не єдиний спосіб мислення в розумінні невизначеності. Якщо допустити, щоб невизначеність розглядали як нечіткість, з'являється можливість формалізувати це уявлення за допомогою так званих нечітких множин, або множин з нечіткими межами. Такий підхід запропонував американський математик Лотфі Заде3. Згідно з таким підходом, наприклад, невизначеність щодо надійності вашого партнера може бути представлена його функцією приналежності до множини надійних людей.

Крім згаданих підходів, є спроби осягнути невизначеність за допомогою уявлень, які виходять за рамки імовірнісного і нечіткого уявлення. Зокрема, невизначеність можна представити як сукупність варіантів без приписування їм імовірностей. Надалі вибір кращого варіанту відбувається за якимось критерієм. Я називаю його комбінаторним.

Цікавим є підхід, запропонований британським економістом Джорджем Шеклом4. Згідно з його теорією, в умовах невизначеності людина в певному сенсі бачить речі так, як їй хотілося б, а потім уявляє собі наслідки своїх майбутніх дій; ці наслідки можуть видатися або вкрай сприятливими, або ні. На підставі цих подань людина ухвалить рішення в майбутньому.

 

***

 

Будь-яка розумна людина перед тим, як щось вирішувати, обов'язково подумає. Саме про це нам свідчить другий складник системи ухвалення рішень. Але часто буває недостатньо просто помислити. Ви повинні зробити це певним впорядкованим чином. Ось тут і з'являється поняття моделі. З найзагальнішого погляду, модель – це формальна структура, представлена у вигляді смислових зображень, математичних формул, діаграм і графіків, яка допомагає нам зрозуміти процес або явище й ухвалити ефективне рішення.

З самого початку домовмося, що ідеальної моделі не існує. Як влучно висловився Джордж Бокс5, «усі моделі неправильні, але деякі корисні».

Для розробки моделей існує щонайменше два варіанти. У першому варіанті ми ухвалюємо рішення на основі кількісних критеріїв (Data Driven Decision Making). У другому варіанті модель не використовує кількісні категорії.
Моделі, засновані на кількісних критеріях, добре формалізовані. Найбільшого розвитку в аспекті формалізації досягли імовірнісні моделі. І тут ми стикаємося з різноманітними підходами. Зокрема, існує щонайменше три трактування ймовірності: класична, частотна і суб'єктивна. Перші два мають обмежене практичне втілення. Суб'єктивна ймовірність як міра впевненості суб’єкта трапляється найчастіше в побудові моделей ухвалення рішень. Слід підкреслити, що навіть у варіанті суб'єктивної ймовірності існує декілька опцій. Існують прості моделі, коли особа присвоює ймовірності, а потім, шляхом взаємного їх аналізу, розраховує критерій, який буде основою для ухвалення рішень. На практиці найбільшого поширення набув так званий баєсівський підхід6. Згідно з цим підходом, апріорні ймовірності людини уточнюються за допомогою спостережень або експериментів, й отримані апостеріорні ймовірності служать основою для ухвалення рішень. Загалом імовірнісне моделювання в тому чи іншому вигляді опрацьоване набагато ретельніше і має більше практичних впроваджень, ніж моделювання на основі нечітких множин.

model

 

Останнім часом люди часто говорять про ментальні моделі як про когнітивні конструкції, що описують розуміння конкретних царин реального світу. Поняття «ментальна модель» зазвичай є смисловою моделлю: люди розуміють світ, формуючи ментальні моделі. Загальна форма цієї гіпотези не нова: навіть Іммануїл Кант стверджував, що прямого доступу до речей-у-собі немає. Тому необхідно побудувати ментальну модель.

 

У практиці побудови моделей поширені в основному три підходи:7

  • підхід максимального втілення, прагнення до максимальної правдоподібності;
  • метод аналогій, який передбачає, що можна абстрагуватися від конкретної реальності і використовувати відповідний аналог;
  • метод альтернативної реальності, який навмисно не представляє і не відображає дійсність.

Кожен із цих підходів заслуговує на окреме детальне вивчення. Але тепер поговоримо про те, які засоби дозволяють зробити моделі ефективними, тобто переконливими для ухвалення рішень. При цьому треба враховувати, що вирішуватиме людина, яка створила модель, або інші люди, яким цю модель запропонують. Наративи й метафори є найбільш корисними для побудови смислових моделей. При цьому наратив є найбільш ефективним інструментом для методу максимального втілення і методом аналогій, водночас метафора створить найбільш яскраві образи в методах аналогій і альтернативної реальності.

Наратив – це оповідальний текст, функція якого полягає саме в моделюванні уявлення явища в словесній формі. Це специфічний вид експозиції, який має сюжет, і це відрізняє його від звичайних словесних описів або пояснень. Саме «вишукані» тексти дозволяють зробити модель яскравою й максимально доступною для сприйняття і подальшого ухвалення рішень. Сюжет, представлений у наративі в загальному сенсі, – це певний ступінь рефлексії на розуміння дійсності. І, нарешті, на відміну від прогностичних моделей, заснованих на даних, наративну модель будують для переконання і перетворення ментальних моделей людей шляхом подання певного сюжету. Щодо метафори, то її зазвичай розглядають як якийсь яскравий художній образ. Згадайте яскраву метафору Гоголя з «Мертвих душ»: «...дороги розлазились на всі боки, як спіймані раки, коли їх висиплють з торби». У процесі побудови моделі метафора має більш важливе і водночас більш прагматичне призначення. Метафора дозволяє глибше проникнути в суть об'єкта моделювання, виходячи за межі власне об'єкта. Парадоксально: ми краще розуміємо суть того, що відбувається, коли виходимо за його межі. Це однаково ефективно працює як для методу аналогії (згадайте про рака), так і для методу альтернативної реальності. Метафора - це, по суті, процес, за допомогою якого описують одну сутність або стан у термінах, які спочатку призначалися для опису інших речей. Метафора – це зміна знаків, різних за змістом, але використовуваних в однакових смислових контекстах. Саме з цієї причини метафора найбільш ефективна в побудові моделей з використанням методу альтернативної реальності.

На відміну від традиційного поєднання понять, метафора має одну незаперечну перевагу. Метафора завжди поєднує в собі поняття і яскравий прояв емоцій. Якщо під час побудови моделі вдасться знайти влучну метафору, це дозволить не тільки побудувати ефективну модель, а й сформувати емоційне поле тяжіння. Воно й матиме вирішальне значення в процесі ухвалення рішень.

 

***

 

Отже, перебуваючи в стані невизначеності, навчившись адекватно мислити й створювати моделі, ми готові ухвалювати і виконувати рішення. У цілому в теорії ухвалення рішень існує два основних підходи: теорія описових рішень (іноді її називають поведінковою теорією рішень) і нормативна теорія ухвалення рішень (іноді її називають директивною). Перший підхід стосується опису того, як конкретні люди ухвалюють рішення на основі міркувань, які виходять за рамки формальної логіки. Такі описи можуть містити моделі поведінки або соціологічні фактори, що стосуються певного рішення. Другий підхід прописує процедури ухвалення рішень на основі певної формалізованої логіки та застосування кількісних критеріїв. Передбачається, що людина поводиться раціонально і на неї не впливають поведінкові патерни або соціологічні чинники.

mental model

 

Використання описової теорії найчастіше пов'язане з побудовою ментальної моделі, в якій, крім звичних смислових образів, використовують метафори й наративи. А ступінь впевненості в правильності рішення буде залежати від того, наскільки яскравими будуть емоції, викликані цими метафорами й наративами.

 

 

У нормативній теорії рішення обґрунтовується використанням формалізованих критеріїв. Тут найчастіше використовують такі два підходи. Згідно з першим, оптимальну альтернативу слід вибирати з-поміж можливих для конкретного набору станів системи. По суті, розглядають усі можливі комбінації системного стану й альтернатив і вибирають одну з альтернатив, що забезпечує максимальне або мінімальне значення вибраного критерію. Я називаю цей підхід комбінаторним. Другий підхід реалізують у рамках так званої теорії очікуваної корисності8. Згідно з цією теорією, раціональний гравець ухвалює рішення, що максимізує деяку кількість корисності, яка не обов'язково збігається з абсолютним збільшенням його багатства. При першому підході можна обійтися без імовірнісного моделювання, а невизначеність задають простим набором можливих варіантів. Другий підхід передбачає ймовірнісні моделі, а отже, і ймовірнісне мислення.

 


 

Сергій Дацюк "Найбільша цінність війни - невизначеність" https://www.youtube.com ›

Налимов В. В. Спонтанность сознания: Вероятностная теория смыслов и смысловая архитектоника личности. М.: Изд-во «Прометей», 1989.

3 Fuzzy Sets, Fuzzy Logic, And Fuzzy Systems: Selected Papers, by Lotfi A Zadeh, by George Klir, World Scientific , USA

4 G. L. S. Shackle, Uncertainty in Economics and Other Reflections (Paperback), Cambridge Press, UK.

5 George E. P. Box Journal of the American Statistical Association, Vol. 71, No. 356. pp. 791-799.

6 Savchuk V., Tsokos C., Bayesian Theory and Methods with Application, Atlantis Press.

7 Michael Weisberg, Who is a Modeler? Brit. J. Phil. Sci. 58 (2007), 207–233

8 Fishburn C. The Foundations of Expected Utility, Springer.

 


 

savchuk

 

Автор статті:

Володимир Савчук - керуючий партнер групи консалтингових компаній «Стратегічний партнер», професор програм МВА Міжнародного інституту бізнесу, Голова Наглядової Ради групи компаній «Нова Пошта»