01.11.13

МВФ – кредитор останньої надії. Ректор МІБ Олександр Савченко

Главная/Новости и анонсы МИБ/МВФ – кредитор останньої надії. Ректор МІБ Олександр Савченко

Як відомо, 29 жовтня 2013 р. має закінчитися робота місії МВФ у Києві стосовно відновлення кредитної  лінії на 15 млрд. дол. Що чекати від чергової спроби Уряду і Фонду знайти порозуміння стосовно економічних реформ,  які дозволять Україні скористатися кредитом, та гарантовано повернути  його через декілька років? Нажаль я не вірю в те, що українська влада здатна довести МВФ, що отримані гроші – а це більше ніж 10 млрд. дол. - будуть витрачені чи збережені таким чином, щоб забезпечити значне (більше 5 %) економічне зростання ВВП.

МВФ вважає, що економічне зростання можливо лише за умови усунення дисбалансів в економіці України. Дисбаланс № 1- це бюджетний дефіцит. Дисбаланс № 2 - це дефіцит поточного рахунку. Бюджетний дефіцит в умовах України складається з трьох складових: дефіциту бюджету, дефіциту Пенсійного фонду і дефіциту «Нафтогазу». Думаю МВФ рекомендує Україні, щоб ці три дефіцита в сумі не перевищували  3 % ВВП. Для порівняння в 2013 році очікуваний бюджетний дефіцит в США буде 5,9 %, Франції – 4 %, Німеччини – 0%.

Бюджетний дефіцит за умови стагнації економіки можна подолати лише скороченнями бюджетних витрат або підвищення «Нафтогазу». Так звана пенсійна реформа вже давно вичерпала свій потенціал. Виникає питання чи реалістично вимагати від Уряду такі скорочення за півтора року  до виборів Президента? Зрозуміло, що ні!

Теоретично, що ми можемо досягти 3–х  відсотків  бюджетного дефіциту за умови справжнього реформування системи ЖКГ  без суттєвого підвищення тарифів на газ. Реформування системи ЖКГ полягає, з одного боку, в адекватному регулюванню тарифів, а з іншого – в дерегуляції діяльності підприємств, які надають послуги ЖКГ. Метою регулювання  тарифів є її зменшення та забезпечення якісними послугами ЖКГ  населення та малого бізнесу.

Регулювання тарифів має базуватися на таких принципах:

  1. Простота и зрозумілість

  2. Антикорупційність

  3. Справедливість

  4. Економічна ефективність – вони мають стимулювати економію комунальних ресурсів (воду, газ, тепло, тощо).

Таким принципам найбільш відповідає модель граничної ціни на ресурси чи послугу (визначається  середня собівартість і до неї додається нормативний прибуток). Дерегуляція – це другий напрямок реформ, його кінцева мета – це зменшення вартості послуг (досвід США та Європи свідчить, що конкуренція може забезпечити 30 %-е зниження тарифів на ЖКГ). Дерегуляція має відбутися за такою схемою: в рамках встановлених єдиних по Україні граничних тарифів, місцеві органи влади затверджують рівень тарифів на комунальні послуги для даної місцевості і проводять тендер серед підприємств в т.ч. жеків на виконання таких послуг за тарифами не вище місцевих.

Дефіцит платіжного балансу виправляється  плаваючим курсом гривні. Чому нинішня курсова політика НБУ та уряду  шкідлива для економіки країни? Перш за все, політика стабільного курсу збільшує ймовірність руйнівних валютних криз. Можна навіть сформулювати новий економічний закон: чим довше країна з неконтрольованою інфляцією підтримує стабільність своєї валюти, тим вища ймовірність чергової валютно-фінансової кризи і тим більш руйнівною вона буде.

Очевидно, що політика «стабільного» курсу веде до зовнішньоторговельних дисбалансів. Поступово починає накопичуватися торговий дефіцит (може бути і, навпаки, профіцит, як в Китаї і Росії). Коли дефіцит рахунку поточних операцій досягає критичного значення - 10-12% ВВП країни, як правило, починається не тільки фінансова, але й економічна криза. За моїми прогнозами, ми закінчимо рік з дефіцитом поточного рахунку на рівні 7-8% ВВП.

Справа в тому, що стабільний, неринковий курс вже після декількох місяців його черговий стабілізації починає давати неправильні сигнали ринку щодо інвестиційних стратегій бізнесу. Бізнес вкладає гроші й розвиває не найвигідніші для нього напрямки. Коли треба виробляти і експортувати - він імпортує, і навпаки. У тих секторах, де потрібно тільки імпортувати, підприємці починають розвивати власне виробництво. Крім перерахованих негативів, стабільний курс призводить до тотального недовіри до своєї національної валюти і одночасно створює ілюзію валютної стабільності (люди, бізнес і уряд забувають про валютні ризики, накопичують їх). 

У світлі сказаного зрозуміла альтернатива такому режиму. Я виступаю за якнайшвидший перехід до плаваючого курсу. На першому етапі - 3-5 років - плавання повинне бути керованим, а потім - вільним. Коли говорять про вільне плавання, то не виключають будь-яких валютних інтервенцій центрального банку, однак вони повинні бути рідкісними і поясненими. Думаю, що логічно і правильно в умовах плаваючого курсу вимагати від фінансової влади країни стабільності цін, тобто взяти під контроль інфляцію. Причому на першому етапі (3-5 років) я б рекомендував ввести м'яке інфляційне таргетування, яке б відповідало керованому вільному плаванню курсу гривні. Під м'яким інфляційним таргетуванням я розумію, як досить високі рівні інфляції (але не вище 10%), так і гнучкі межі такого таргетування (наприклад, на 2013 р. я б рекомендував НБУ встановити мету по інфляції 5-6%). Після перехідного періоду потрібно починати більш жорстке таргетування інфляції як за рівнем (не більше 5%), так і по кордонах (відхилення не більше одного процентного пункту).