Посилення глобальних дисбалансів. Перехід від золотовалютного стандарту до доларового породив залежність усього світу від фінансової системи США. Він став однією з причин глобалізації, оскільки зумовив можливість країнам-експортерам зростати набагато швидше, ніж це було можливо при золотовалютному стандарті. Адже запаси золота у країн-імпортерів завжди обмежені, а запаси доларів, принаймні у США, необмежені.
Основним бенефіціантом доларового стандарту став Китай, а також країни-експортери нафти і газу – Росія, арабські та латиноамериканські країни. Ці країни були впевнені, що доларів у світі завжди вистачить, в першу чергу для того, щоб оплатити рахунки за нафту і газ при будь-якому рівні цін на ці товари! Ця необмеженість доларового ресурсу розбещувала не лише США, але й експортерів нафти і газу. Більше того, саме це штовхало їх на отримання надприбутків за рахунок захмарних цін.
Ціни на енергоносії до недавнього часу зростали неймовірними темпами, розширюючи вигоди нафтогазовидобувачів. Але ще більшими темпами США «друкували» долари, щоб розплатитися за ці невиправдано дорогі ресурси. Хто виявився кінцевим вигодонабувачем в цьому шаленому змаганні – зрозуміло: очевидно, що друкувати гроші легше, ніж видобувати нафту і газ.
Але навіть така велика і міцна країна, як США, не змогла на сто відсотків убезпечити себе, інші країни та й світ у цілому від дисбалансів, що викликані гонкою цін на енергоресурси.
Саме ці дисбаланси і привели світ до кризи в 2008р. Більш того, США та ЄС «не помітили», що Росія «тишком-нишком» дедалі більше нафтодоларів витрачала на гонку озброєнь, і вже у 2013р. стала мілітарною країною! Вона вже тоді почала шукати собі жертву. Очевидно, що такою стала нереформована, але демократична Україна – споконвічний ворог автократичної Росії.
Американці створили світову фінансову систему, в першу чергу, зручну для них. Її суть полягає в тому, що країни нетто-експортери змушені створювати для свого стабільного розвитку величезні золотовалютні резерви. Йдеться про трильйони доларів. Наприклад, напередодні карколомного падіння цін на енергоресурси золотовалютні резерви Китаю досягли $3,95 трлн., Японії – $1,3 трлн., Росії – $495 млрд.
Створена система дозволяє США повертати ці доларові фінансові ресурси під найнижчі у світі відсотки! Причому, практично всі долари рано чи пізно повертаються додому.
Повернувшись до США, вони допомагають вирішувати багато економічних проблем, наприклад, збалансувати платіжний баланс країни. У США дефіцит поточного рахунку платіжного балансу (чистий імпорт товарів і послуг) величезний – за останні дванадцять місяців він перевищив $473 млрд. (2,6% ВВП) і практично завжди дорівнює профіциту фінансового рахунку, тобто притоку іноземних інвестицій з-за кордону.
Дуже важливо зрозуміти, що майже все, що заробили від експорту Китай, Росія та інші країни, вони змушені повернути США у вигляді кредитів та інвестицій практично з нульовою прибутковістю! Причому ці країни фінансують не лише дефіцит торгівлі, але й дефіцит бюджету США, який у 2016р. очікується на рівні 2,5% ВВП країни!
Центральні банки звичайно мають альтернативи інвестуванню в американські активи. Це зберігання готівкових доларів або продаж їх на грошовому ринку комерційним банкам. Однак, якщо центральні банки будуть продавати багато доларів, то курс національних валют почне зростати, і їх експортний потенціал знизиться, що призведе не до профіциту, а до дефіциту зовнішньої торгівлі. Це означатиме кризу для таких економік, як Китай, Росія та інших.
Звичайно, крім США, аналогічні системи створили й інші країни – Японія, Англія, Швейцарія. Однак тут розмір має значення, і лише євро став реальною фінансовою силою, але не альтернативою долару.
Китай та особливо Росія вже давно шукають шляхи побудови нової фінансової системи, менш залежної насамперед від США. Одним з найбільш непрофесійних планів побудови такої системи є розробка радника В.Путіна – С.Глаз’єва. Цей план можна назвати масштабною дедоларизацією економіки Росії. Пропонується, щоб держава вивела всі активи і рахунки в доларах і євро з країн НАТО в нейтральні країни, а також провела випереджальний продаж облігацій країн НАТО і тих країн, які підтримали санкції проти Росії. Далі російські банки мають створювати 100% резерви за борговими зобов’язаннями нерезидентів, а державні корпорації та банківські установи мають замінити кредити в іноземній валюті від західних банків рублевими від російських.
Глаз’єв також пропонує комерційним банкам не повертати (заморозити) валютні зобов’язання. Такий план, на мою думку, вб’є російську економіку ще швидше, ніж санкції США та ЄС. Немає сенсу навіть критикувати ці беззмістовні рекомендації, як і поради його колеги В.Іноземцева (директора Центра досліджень постіндустріального суспільства), зокрема в частині рекомендацій стосовно домовленості про конвертацію боргів західних країн в активи в цих країнах, що могло б зняти обмеження на інвестиції з країн БРІКС до Європи та США. Стосовно цієї рекомендації можу лише сказати: «Святая простота».
Але є і досить серйозний план позбутися гегемонії США та ЄС у світовій валютно-фінансовій системі. Так, країни БРІКС створили банк розвитку (зі штаб-квартирою в Шанхаї) з капіталом $100 млрд. та фонд резервних валют. Насправді, йдеться про альтернативні структури МВФ та Світового Банку. Причому Росія погодилась, що «роль США» в таких структурах буде грати Китай, «роль ЄС» – Індія. Росія залишатиметься другорядним гравцем (принаймні в економічному аспекті).
Як фахівець у міжнародних фінансах припускаю, що такі структури дійсно можуть бути створені десь за кілька років (за умови невтручання США та ЄС). Але такий крок приведе з часом до колапсу вже не тільки Росії, але Індії та Китаю, не кажучи вже про Бразилію. Адже міжнародна торгівля саме з США та ЄС є рушійним механізмом їх розвитку.
Водночас, торговельні операції між країнами БРІКС, на відміну від їх залежності від США та ЄС, не мають критичного значення. Так, товарообіг між Росією та Бразилією складає лише $6,5 млрд. Тоді виникає питання, навіщо їм Фонд резервних валют (як альтернатива МВФ)? Але найважливіше: валюти цих країн (окрім Китаю) є «м’якими» і не належать до резервних (надійних). Отже є підстави стверджувати, що альтернативи пануванню США, ЄС та Японії в світовій валютно-фінансовій системі на найближчі 5 років немає (хоча Китай вже майже приєднався до лідерів).
Головний висновок полягає у тому, що економічні і політичні кризи в сучасному світі обумовлені неконтрольованим зростанням цін на нафту і газ та неконтрольованою емісією резервних валют. Прийшов час розробити принаймні принципи регулювання такої світогосподарської системи (але це вже тема окремого економічного дослідження).
Виклики для України. Ще у 2012р. я передбачав, що після світової фінансової кризи інтеграційні процеси зміняться на дезінтеграційні. Brexit – це лише «перша ластівка». А для України історичний відрізок 2012-2017рр. є найнебезпечнішим з часів здобуття незалежності.
Виникає питання: як Україні вижити в ці роки або пережити їх із мінімальними політичними та економічними втратами? Або, простіше кажучи, як зберегти державу, врятувати більшість українських компаній від банкрутства, а сімейні бюджети — від виснаження?
Ще нещодавно таку жахаючу перспективу лише теоретично можна було уявити, але сьогодні вже абсолютно зрозуміло, що Україна навіть після двох майданів все ще перебуває осторонь від загальноєвропейських тенденцій, цінностей і напрямів розвитку. Ще прикріше те, що це стало ясно і практично всім нашим європейським друзям, ворогам і недругам (а останніх теж чимало).
Чому це так важливо саме зараз? Тому що під час затяжних криз практично у всіх країнах починає відроджуватися, а в деяких і домінувати економічний націоналізм, що є базисом, основою інтегрального націоналізму та його крайньої форми – комплексу національної меншовартості. Цей комплекс національної меншовартості штовхає деякі країни, наприклад Росію, на ірраціональні, здавалося б, вчинки, які принижують інші (як правило, малі) країни – жертви сваволі і міжнародного цинізму. Зрозуміло, що в сучасній Європі, на відміну від довоєнної (мається на увазі Друга світова війна), економічний націоналізм добре замаскований, але від цього він не стає менш небезпечним, особливо для України!
Які тенденції сьогодні домінують у Європі? Насамперед посилення ролі держав і бюрократії загалом. Такі тенденції зрозумілі. Саме держави взяли на свої плечі проблеми і борги фінансового сектору після глобальної кризи 2008-2009рр. (більше того, нині більшість країн Європи вже беруть на себе проблеми і борги цілих країн, йдеться не лише про Грецію). Об’єктивно, що роль урядів у розвитку економіки Європи посилюватиметься. Як наслідок, спостерігатиметься прихід до влади соціалістів та правих радікалів. Вони будуть дедалі більше втручатися в економіку, заохочувати торговельні бар’єри, регулювати зарплати і доходи (через фантастичні й абсурдні податки), шукати зовнішніх ворогів або ізгоїв (слабкі, беззахисні і незрозумілі країни типу України). Для України важливо зрозуміти, що період її безпрецедентної підтримки євробюрократією і, насамперед, урядами Німеччини та США, може змінитися в кращому випадку на нейтральне ставлення до неї.
Тому треба готуватися до нової ситуації в Європі та світі, де економічний націоналізм і навіть економічні війни стануть реальністю. До речі, вони вже стали реальністю на території колишнього СРСР (як «слабка ланка» у світогосподарські системі).
Тут буде доречно процитувати Людвіга фон Мізеса, котрий опублікував у 1944р. книгу «Всемогутній уряд: тотальна держава і тотальна війна»: «Фатальною помилкою, яка зірвала всі плани збереження миру, було саме нерозуміння людьми того, що тільки у світі чистого, досконалого і необмеженого капіталізму відсутні стимули для агресії та завоювання. Де немає економічної свободи, там усе зовсім інакше».Тобто, основною ідеєю є: вільний ринок – це мир та інтеграція, а втручання держави в економіку – це війна та ізоляція.
Коли в Європі та світі було все добре, економіка України зростала, разом з усіма країнами (попри локальні, але дошкульні економічні удари Росії). Після відкритого нападу Росії на Україну усе змінилося. Зростати треба буде не з усіма, а всупереч усім, за рахунок своїх ресурсів або ресурсів сусідів (наприклад, Росії, повністю заборонивши імпорт з цієї країни), а удари Україна буде отримувати вже не тільки від неї…
Стає очевидним, що малі країни не мають сил захиститися самостійно від економічного націоналізму інших країн. Не готова до такої нової світової політики й Україна, економіка якої є малою, а націоналізм став майже лайливим словом, тоді як корумповані чиновники та п’ята колона роблять будь-який конфлікт для України апріорі програним!
Що робити? Безглуздо давати якісь складні рекомендації, вони нездійсненні. Та одну просту пораду дати можна: нині усім вигідний економічний націоналізм — і уряду, і компаніям, і українським родинам, цей загальноєвропейський тренд треба взяти на озброєння. Для України це означає купувати українські товари, інвестувати в Україну, підтримувати українські компанії (точніше, ті, які платять податки в Україні). За вмілої інкорпорації ідей економічного націоналізму у свідомість людей навіть значну частину все ще величезної п’ятої колони в Україні можна перетворити на патріотів, не кажучи вже про просто лояльних громадян.
Яка монетарна політика сприяє економічному націоналізму? Політика передевальвації національної валюти. Проблема для України полягає в тому, що її валюта вже 25 років як недооцінена, а економічного націоналізму все ще не видно. Тому ця проблема заслуговує особливої уваги.
Відносно валютного курсу пропоную два економічні закони.
Закон 1. Чим довше країна з неконтрольованою інфляцією підтримує стабільність своєї валюти, тим вища ймовірність чергової валютно-фінансової кризи і тим більш руйнівною вона буде.
Майже п’ять років (з 2008р. до 2013р.) курс становив 8 грн./$1, сьогодні – майже 25! Це яскравий доказ дієвості цього закону. Очевидно, що політика «стабільного» курсу веде до зовнішньоторговельних дисбалансів – поступово починає накопичуватися торговельний дефіцит (втім, може бути і навпаки – профіцит, як в Китаї та Росії). Коли дефіцит рахунку поточних операцій досягає критичного значення – 10-12% ВВП країни, як правило, починається не тільки фінансова, але й економічна криза.
Справа в тому, що стабільний неринковий курс вже після кількох місяців його чергової стабілізації починає давати ринку неправильні сигнали щодо інвестиційних стратегій бізнесу. Бізнес вкладає гроші і розвиває не найвигідніші для нього напрямки. Коли треба виробляти та експортувати, він імпортує та використовує і навпаки.
У тих секторах, де потрібно тільки імпортувати, підприємці починають розвивати власне виробництво. Крім перерахованих негативів, стабільний курс призводить до тотальної недовіри до національної валюти і одночасно створює ілюзію валютної стабільності. Населення, бізнес та уряд забувають про валютні ризики, особливо коли йдеться про валютні кредити.
Зрештою політика стабільного курсу веде до тотальної доларизації країни. Наприклад, у населення України поза межами банківської системи, за власними оцінками, зосереджено близько $80 млрд.
Не слід також забувати, що коли українці використовують іноземну валюту для розрахунків або заощаджень, то безпроцентно кредитують інші країни. Зараз «бідні українці» виступають кредиторами США і ЄС. На цьому кредитуванні українці втрачають близько 5 млрд. грн. на рік.
Закон 2. Рівень недооцінки національної валюти стосовно її паритету купівельної спроможності вказує рівень розвитку суспільних інститутів країни та компетентність їх керівництва, особливо центрального банку і міністерства фінансів.
Тобто якщо фінансові інститути є компетентними, то і валюта переоцінена – як приклад можна навести Норвегію, Швейцарію чи Японію. Якщо інститути некомпетентні, то валюта недооцінена, як у нашому випадку. На жаль, українська валюта – одна з найбільш недооцінених у світі, тому Україна не здатна проводити економічні реформи, в тому числі – у сфері валютного регулювання.
На всі кризові ризики та загострення влада відповідає глибокою девальвацією та інфляцією. Така валютна політика потім «допомагає» виходити з кризи за рахунок простих українців, чиї заощадження знецінюються, а доходи втрачаються.
Слід констатувати, що ситуація на валютному ринку в останні два роки повністю вийшла з-під контролю фінансової влади України. Причому головна причина не стільки у дестабілізації політичної і соціальної ситуації з боку Росії, скільки у тотальній некомпетентності фінансових інститутів влади в Україні.
Сценарії розвитку країни. Сьогодні є підстави стверджувати, що Україна в черговий раз має тотальну кризу влади. Більше того, країна впритул підійшла до революційної ситуації, коли «верхи» (парламент, президент, уряд і олігархи) не можуть, а «низи» (народ, громадське суспільство, малий і середній бізнес) не хочуть жити по-старому.
Також зазначу, що в Україні склалася президентсько-урядова система влади, де Президент домінує, а Прем’єр-міністр є його «молодшим бізнес-партнером». Майже два роки між ними був конфлікт. Після призначення нового Прем’єра тимчасово конфлікту не існує, але і прогресу також нема, а криза продовжується. Можемо розглядати три варіанти розвитку подій в Україні.
Перший. Криза продовжується – влада не змінюється. Це традиційна відповідь України на кризу. Звичайно вона (влада) допускає якусь свою модифікацію, але по суті буде залишатись президентсько-урядовою системою. Головною відмінністю української системи влади від західної є присутність серед традиційних суб’єктів влади (парламенту, уряду, суду) таких, як олігархи та зовнішні сили (до Майдану – Росії, після – ЄС та США).
Модифікація влади допускає зміну Прем’єр-міністра чи зміну олігархів-фаворитів влади. Але не допускається зміна самої суті цієї системи влади – корупції, олігархату, бюрократії, тотальної неефективності. По суті ця влада не є європейською, але найголовніше – вона не здатна продукувати стійке економічне зростання та підвищення доходів українців.
Другий сценарій розвитку подій передбачає докорінну зміну влади, але без розпуску парламенту. В чому суть необхідних докорінних змін. По-перше, з «верхів» «виганяють» олігархів, які із суб’єктів влади стають її об’єктами (принаймні для антимонопольного комітету). По-друге, головними суб’єктами влади мають стати парламент і його виконавчий інструмент – професійний уряд. Водночас, Президент і його інститути в питаннях економіки мають відійти на другий план і зосередити свою увагу і відповідальність на конституційних правах та безпеці українців. Основне завдання уряду нової системи влади – парламентсько-президентської – генерувати економічне зростання та зростання доходів українців на рівні двозначного числа, принаймні протягом 10-15 років.
Третій варіант сценарію пов’язаний із революційним зламом старої президентсько-урядової системи влади шляхом «знищення» олігархів (їх власність і знайдені кошти на рахунках українських банків будуть націоналізовані) та перетворення Прем’єр-міністра (не Кабінету міністрів) на головного суб’єкта влади. Причому ця система передбачає сильний Кабінет міністрів, слабкий парламент та Президента. Історичні особистості, які побудували таку систему правління, були Піночет в Чилі, Лі Куан Ю в Сінгапурі та Саакашвілі в Грузії. Причому немає значення, як називалась посада лідера – всі вони були авторитарними реформаторами з сильними професійними членами уряду та слабкими парламентами. Такі системи влади за умови формування професійного уряду можуть давати двозначні темпи економічного зростання та зростання доходів найбідніших громадян.
Малоймовірно, що такий тип правління (авторитарно-професійний) може бути створений на базі діючого парламенту. Він передбачає нові парламентські вибори і перемогу на них партії на чолі з диктатором-реформатором – що цілком вірогідно в умовах тотального падіння доходів населення, корупції та збагачення чиновників.
Вірогідність першого сценарію розвитку подій, тобто збереження старої моделі влади з її косметичним ремонтом мною оцінюється у 60%, перехід до парламентсько-урядової моделі – 20% і, відповідно, авторитарно-урядової – 20%.
Видається, лише парламентсько-урядова система влади здатна «народити» разом з ЄС і США (суб’єктами влади в Україні) та реалізувати план Маршалла. План Маршалла для України в сучасних умовах передбачає потужну фінансову допомогу не лише міжнародних фінансових організацій, але насамперед урядів США, інших країн Великої сімки та ЄС. Можна оцінити таку допомогу на рівні $100 млрд., яку Україна здатна абсорбувати упродовж п’яти років. Причому ці кошти мають йти не в бюджет та резерви НБУ, а в реальний сектор економіки та фінансування проектів соціальної інфраструктури, енергозбереження, малий та середній бізнес тощо.
Для того, щоб прийняти та ефективно використати цю допомогу потрібні чесний та дуже професійний уряд та правління НБУ, які здатні розробити та реалізувати сучасну монетарну, фіскальну та промислову політику. Вимоги до членів технічного уряду: це мають бути найкращі фахівці в своїх сферах діяльності, мати професійний досвід, бажано також знання англійської мови та досвід роботи в міжнародних чи великих іноземних компаніях. Вони також не мають бути пов’язані з політикою. Не менш важливо для плану Маршалла швидко створити нові інститути фінансової інфраструктури:
- Банк розвитку для фінансування інфраструктурних проектів, довгострокового кредитування пріоритетних галузей виробництва та проектів малого і середнього бізнесу через кредитні лінії українським комерційним банкам. Початковий капітал такого банку $2 млрд.;
- Фонд прямих інвестицій обсягом $5 млрд. для фінансування інноваційних комерційних проектів в Україні. Цей фонд має бути створений урядом України разом з міжнародними фінансовими організаціями, урядом США та ЄС;
- Корпорація по страхуванню та підтримці експорту на базі Ексімбанку. Ексімбанк та Ощадний банк мають бути приватизовані;
- Нова фондова біржа із 100% державним капіталом під патронатом Варшавської фондової біржі, яка реально зможе залучити капітал для українських компаній;
- Група управління проектами при НБУ для відкриття 4-5 кредитних ліній від міжнародних фінансових організацій (під державні гарантії Уряду України) комерційним банкам для кредитування малого і середнього бізнесу під низькі проценти. Обсяг кожної кредитної лінії $0,5 млрд., сумарно $2-2,5 млрд.
Виникає питання, за яких умов Захід в черговий раз повірить українській владі? На мою думку, це станеться тоді, коли ми припинимо «вигадувати велосипед», а почнемо швидко використовувати досвід успішних країн, найкраще – Польщі, найближчої до України і найуспішнішої пострадянської країни, яка готова допомагати.
Конкретно, Україна (найкращі українські експерти, урядовці, народні депутати) разом з Польщею розробляють програму реформ на найближчі 2 роки. Далі ця програма разом з новим технічним урядом презентується в ЄС та США, де і мають бути визначені обсяги фінансової допомоги. Більше того, одразу запроваджується система твінінгу з Польщею для всіх міністерств та НБУ. Поза сумнівом, такий посередник, як Польща, у стосунках України з США та ЄС значно посилить наші шанси на успіх.
Основні елементи плану Маршала базуються на новому розумінні економічної реальності. Суть її полягає у тому, що економічний світ складається з двох типів ринків. Перший – ринки товарів, які можуть бути досконалими і, у принципі, не потребують державного регулювання за умов відсутності монополій. Другий – ринки фінансових активів (депозити, кредити, цінні папери тощо), які недосконалі за своєю природою (вони або падають, або зростають) і потребують жорсткого державного регулювання.
Боротьба з монополізмом і створення прозорого конкурентного середовища стане головною функцією держави на ринках товарів та послуг. Там, де не можна позбутись монополій, буде запроваджено жорстке державне регулювання (наприклад, житлово-комунальні господарства, де будуть встановлені граничні тарифи на прибирання, електроенергію, воду, теплопостачання, водовідведення тощо для країни в цілому, та механізми їх зменшення для регіонів). Також головним завданням держави має стати створення і запровадження виваженої бюджетно-податкової та пенсійної системи (врізка «Окремі напрями та заходи фіскальної політики…»).
Звичайно, принциповим є питання стосовно ролі і місця НБУ. Насамперед, слід дати відповідь на питання: сьогодні НБУ є каталізатором чи гальмом економічного розвитку України?
Нижче подана власна експертна оцінка роботи не лише НБУ, а банківської системи в цілому в трьох аспектах. Перший – як банківська система виконує власні функції (таблиця «Головні функції банківської системи»). Другий – як НБУ використовує інструменти монетарної політики (таблиця «Інструменти монетарної політики НБУ»). Третій – вклад НБУ в соціально-економічний розвиток України (таблиця «Соціально-економічна відповідальність НБУ»).
Вкажемо, що лише за умови, якщо головні функції банківської системи будуть виконуватися принаймні на трійку, вона (банківська система) буде нейтральна до економічного зростання. Зараз вона, вочевидь, є гальмом. Важливо зрозуміти, що в сучасних умовах у світі дедалі більше домінує положення про те, що саме центральні банки є головними державними інституціями, відповідальними за економічне зростання. Економічне зростання України на 1% у 2016р. (заплановане Урядом і НБУ) буде відбуватися не завдяки, а всупереч монетарній політиці НБУ.
Що треба робити? Найважливіше – покласти на НБУ відповідальність за економічне зростання. Головною метою Нацбанку мусить стати підтримка економічного зростання та створення робочих місць за умов збереження цінової (інфляція не більше 5%) та фінансової (банки масово не банкрутіють) стабільності.
Тому НБУ та Уряд упродовж 10 років повинні забезпечити щорічне зростання кредитування щонайменше на 15-20% з адекватними ставками для бізнесу і людей (інфляція плюс 4-5%).
Відтак, працюють взаємозв’язки і критерії: створюються робочі місця, зростає ВВП, зменшується інфляція – НБУ працює добре. Якщо всі показники негативні – НБУ працює погано, керівництву треба йти у відставку.
Поряд з цим, є низка першочергових завдань і дій НБУ, необхідних для прискорення економічного зростання в 2016-2017рр.:
- Відмовитись від політики монетарного звуження та перейти до політики кредитної та монетарної експансії за умови цінового таргетування (інфляція у 2016р. – 12%, 2017р. – 8%, 2018р. – 4%);
- Зменшити облікову ставку спочатку до 14%, а надалі до рівня цільового показника інфляції на кінець року (≈12%) з коридором для кредитних операцій НБУ: інфляція +1,5%, депозитних операцій: інфляція -1,5%. Це приведе до здешевлення гривневих кредитів бізнесу до рівня 15-16% вже наприкінці 2016р. та зменшення інфляції, а також збільшенню прибутків бізнесу;
- Зняти всі адміністративні обмеження по операціях з валютою, включаючи обов’язковий продаж валютної виручки. Такі заходи будуть стимулювати повернення валюти в банківську систему та суттєво зменшать тіньовий валютний ринок;
- Дозволити банкам кредитувати в валюті не лише експорт, але й імпорт та інші операції підприємств за умови адекватного хеджування валютних ризиків. Система хеджування валютних ризиків має бути негайно запроваджена НБУ. Такі заходи дозволять $50-60 млрд., які зараз є поза банківською системою, повернути до банків і використати як кредитний ресурс зі ставками 8-9%;
- Припинити практику форсованого банкрутства комерційних банків. Така політика НБУ веде до корупції, інфляції, девальвації, падіння ВВП та втечі капіталу з країни;
- Відсторонити НБУ та Фонд гарантування вкладів від формування ліквідаторів проблемних банків. Цю функцію має виконувати ліквідаційна Рада, яка формується найбільшими кредиторами цих банків (представники фізичних і юридичних осіб, які втратили депозити);
- Припинити переслідування малих і середніх комерційних банків. Дати можливість цим банкам довести капітал до 300 млн. грн. до 2019р. Цей захід дозволить збільшити інвестиції в банківську систему приблизно на 15 млрд. грн., а банкам виконувати їх головні функції – проводити платежі, зберігати депозити та надавати кредити, а не займатись, як зараз, планами та заходами по втечі з банківського ринку України, готуючись до примусового банкрутства;
- Полегшити інвестиції в капітал банків. Відмінити бюрократичні перепони для рекапіталізації банків, особливо проблемних;
- Збільшити суму застрахованих депозитів до 300 тис. гривень і включити до системи гарантування юридичні особи (підприємців та малий бізнес);
- Створити прозорий ринок проблемних активів, з можливістю їх сек’юритизації.
