joomla шаблоны

        У мене немає учнів - лише друзі, ми вчимося разом.

Сократ

Усе почалося з елективу, курсу за вибором, на програмі Executive МВА. Коли авторові в бізнес-школі «Міжнародний інститут бізнесу» запропонували прочитати курс, присвячений розробці бізнес-плану. Маючи досвід проведення такого навчання для менеджерів інноваційних start-up компаній, я охоче погодився. Але замислився. Аудиторія передбачалася зовсім інша – executives - досвідчені топи і власники, причому зовсім не малих підприємств. Окрім досвіду, який є обов'язковим для вступу на програму Executive МВА, вони вже мали неабиякий багаж знань, бо закінчували вказану програму. І тоді прийшло розуміння того, яким чином слід готувати даний курс - у форматі коучинга.

Оскільки коучинг – не занадто часто використовуваний формат в бізнес-освіті (нижче стане зрозумілим чому), ця публікація має на меті розгорнуто пояснити, що я під цим розумію.

Батьком-засновником даного методу вважають У. Тімоті Голві (W. Timothy Gallwey), який видав у 1974 році книгу «Внутрішня гра в теніс». Він визначає коучинг (coaching), як мистецтво створення за допомогою бесіди і поведінки середовища, яке полегшує рух людини до бажаних цілей, так, щоб воно приносило задоволення. Але чому мистецтво? Ані наука, ані різновид консалтингу, ані система вчення і так далі.

Ймовірно, початки цього мистецтва були закладені не Тімоті Голві, при всієї до нього пошані, а великим Сократом. Його батьком, за свідченням Платона, був каменетес (скульптор), а матір'ю - повитуха, жінка що приймає пологи. Обидві вказані професії вплинули на створення відомого методу Сократа - майєвтики^[1]. При допомозі під час пологів повитусі слід не заважати природному ходу речей, а при роботі скульптора – лише прибирати зайве, відкриваючи світу прихований в камені витвір мистецтва. Головне створювати умови (живильне середовище) для розумового і творчого процесу, а плід його не змусить себе чекати.

Результат при цьому повинен не стільки виходити через програмування і розрахунок, скільки бути передбачуваним, через добротне творче дослідження і розвинену інтуїцію. Одним з послідовників «повивального» методу Сократа був святий Августин. «Чи благом було для Риму знищення Карфагена (його головного суперника)?» запитував він свого друга Марциана. Вочевидь, що це парадоксальне для сучасників питання, передусім передбачало подальші роздуми й діалог про долю двох послідовно гинучих наддержав і долі їхніх громадян.

Перша відмінність коучингу від традиційного навчання, про яке б хотілося сказати (див. Таблицю), – це проактивний підхід. Тобто, з точки зору часових характеристик, коучинг переважно націлений на майбутнє, коуча цікавлять не стільки ефективність вже збудованих процесів, скільки перспективні результати в конкретному бізнесі.

Але дуже часто зерна майбутніх проблем і результатів містяться в сьогоденні. Тому основний фокус досліджень направлений в коучингу саме на поточні зміни, на розпізнавання сигналів раннього попередження, на тенденції, що розпочинаються, та точки біфуркації (зміни стійкого стану системи). Як правило, бізнес-коуч має справу з об'єктами, які з плином часу постійно змінюються, включаючи початкові умови й припущення. Якщо читач мав хоча б раз справу із старими бюджетами або іншими прогнозними документами, він прекрасно розуміє, про що йдеться.

Ось чому результат кожного конкретного коучингу, під час кожної робочої сесії не можна передбачити. При традиційній бізнес-освіті і формат програми, і кожен блок навчання обумовлені заздалегідь. Вони базуються на вже відомих фактах і на готових рішеннях. Завдання викладача – підготувати і перенести певний обсяг "сакрального" знання в голову студента. Під час коучингу апріорі припускається рівність сторін. Всі знання відкриті і доступні: посібники, методики, довідники інтернет тощо – все є і в коуча, і у кожного студента. Теперішній досвід студента може бути цікавішим, аніж досвід коуча. Заняття починаються "з чистого аркуша". Ось чому дійсно має сенс говорити про коучинг, як про мистецтво. Якщо застосувати музичну аналогію, то понад усе він схожий на джазову імпровізацію. (Що, зрозуміло, не виключає "рояля в кущах" у вигляді добротного пакету кейсів, практичних завдань і допоміжних матеріалів.)

З точки зору організації процесу, коучинг - це передусім ексклюзивність, "інд. пошив" (див. таблицю). Він немислимий без глибокого особистого спілкування. При цьому слід зазначити, що окрім індивідуального коучингу розрізняють також і груповий його формат. В цьому випадку коучу слід по максимуму поєднувати заняття в групі із індивідуальним консультуванням кожного окремого студента. Так, у разі бізнес-планування, в кожного із студентів передбачається наявність власного бізнес-проекту. І метою коуча стає спільне доведення кожного студентського бізнес-плану до високо професійного продукту за допомогою практичних завдань, експертизи й консалтингу. Відзначимо також, що повноцінне використання таких форматів як "мозковий штурм" та ділова гра можливе лише під час групового коучингу.

Сократ своїх друзів-учнів приводив до істини через діалог: ставив загальне питання, отримавши відповідь, ставив наступне уточнююче питання і так далі до остаточної відповіді. Тому улюбленою справою коуча, за початковою ідеєю, має бути конструктивний націлений діалог, його модерування. Причому не лише на рівні "студент-коуч", але ще більш між учасниками навчання ("студент-студент"), особливо, коли йде мова про професійну бізнес-освіту для досвідчених менеджерів.

Типове завдання при традиційному вченні, що позначене в Таблиці, "як зробити поточний процес економічніше?", до речі, дуже було органічне плановій радянській економіці. Як тут не пригадати класика М.М. Жванецького "Нет и не может быть выхода из этих предприятий – настолько увлекательный процесс внутри. Смешно ждать снаружи чего-либо интересного. (...) При чем тут борщ, когда такие дела на кухне?!" Так от, під час коучингу, який більш органічний в ліберальній бізнес-економіці, на першому місці завжди повинен знаходитися "борщ", тобто кінцевий результат для клієнта. 

І наостаннє. Роль коуча, у порівнянні з роллю академічного професора, на перший погляд, не настільки помітна і не настільки важлива. Тиняється по залу якась людина, без кінця ставить запитання, імпровізує, часто переадресує запитання студентів до них же самих, кожне його заняття несхоже на попереднє і незрідка залишає відчуття незавершеності... Але якщо Ви налаштувалися на його хвилю, якщо готові до творчої інтелектуальної роботи, Вас обов'язково наздожене натхнення і, як наслідок, плідний результат і підсумкове задоволення. Ну, а якщо Ви не налаштувалися?... „Please do not shoot the pianist. He is doing his best“.

Михайло Сорокін

канд. економ. наук

бізнес-школа «Міжнародний інститут бізнесу» (Київ)

Mihail.Sorokin@iib.com.ua

Мал. Ірини Чуботіной

[1] Майевтіка (греч. Μαιευτική  букв.  повивальне мистецтво, допомога під час пологів), метод Сократа витягувати приховане в людині знання за допомогою майстерних навідних запитань. Сократ допомагав звільнятися від тягаря не жінкам, але чоловікам, і народжували вони не фізичне дитя, але знання. Собі він відводив в цьому процесі більш ніж скромну роль, запевняючи всіх, що сам він порожній і тому від нього ніхто нічому навчитися не може, а кожен виробляє з його допомогою лише те, чим сам був багатий. (http://ru.wikipedia.org/wiki/Майевтика).